Понеділок, 9 Січня, 2023

Герої зі Здолбунівської громади, що загинули з початку повномасштабної війни 24.02.2022

(триває наповнення)

НІКІТЧУК
Павло Олексійович

17.06.1995 – 27.02.2022

 

Павло Нікітчук – старший солдат 2 реактивного взводу ЗСУ.

Народився 17 червня 1995 р. у м. Здолбунів. Навчався у міській ЗОШ №6. Після закінчення НаУ «Острозька академія». 10 вересня 2020 р. призваний на військову службу за контрактом.

26 лютого при виконанні бойового завдання під час ворожого артилерійського обстрілу був смертельно поранений  біля міста Васильків Київської області.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника

ВІЙТОВИЧ
Артем Михайлович

26.05.1990 – 22.03.2022

Артем Війтович народився 26 травня 1990 року у м. Рига (Латвія). Навчався у Львівському ліцеї дизайну і будівництва, здобув професію кухара. Працював у закладах харчування України, Туреччини, Польщі. Проживав у Львові.

24 лютого за власним бажанням пішов до війська за загальною мобілізацією. 22 березня при виконанні бойового завдання під час артилерійського обстрілу біля міста Попасна Донецької області зник безвісти. 9 травня надійшла інформація  про факт смерті воїна. Йому був лише 31 рік…

Залишились мама, брат і сестра. Похований у Здолбунові.

«Де б я не був, але найріднішою, найкращою мені є Україна» – саме ці слова постійно повторював Артем, який свого часу побував не в одній країні Європи

Місце поховання: с. Ільпінь, м-н Дубки

АКІНІН
Олександр Олександрович

28.08.2002 – 14.03.2022

 

Олександр Акінін народився 28 серпня 2002 року в селі Гільча Друга. Навчався у Здолбунівській ЗОШ №6. Випускник Вищого професійного училища залізничного транспорту. Гравець Здолбунівського футбольного клубу «Орли» (американський футбол).

Призваний на військову службу за контрактом. Проходив її у 24-тій бригаді ЗСУ. Загинув при виконанні бойового завдання біля міста Лисичанськ Луганської області 14 березня. Відповідно до Указу Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Саша був захисником на полі. Він добре знав основне правило захисту в американському футболі – ні ярду, ні дюйму назад. Так само, цим правилом, Олександр керувався по життю і на війні – ні сантиметру нашої країни загарбникові”, – зазначають у клубі “Орли”.

Місце поховання: с. Гільча Здовбицької громади

БАБИЧ
Сергій Петрович

07.06.1996 – 30.03.2022

 

Сергій Бабич – старший навідник гармати. Народився 7 червня 1996 року. Сергій із сім’єю останні кілька років проживав у Здолбунові.

Впродовж 2011-2014 років навчався у коледжі за професією «слюсар контрольно-вимірювальних приладів (електроніка).

Останній рік Сергій був закордоном, проте в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну, він був одним з перших, хто повернувся з-за кордону, щоб стати на захист суверенності нашої держави!

1 березня 2022 року призваний на службу по загальній мобілізації.

25 березня при виконанні бойового завдання біля села Покровське Донецької області був важкопоранений під час артилерійського обстрілу. 31 березня 2022 року помер від осколкового поранення у військовому шпиталі міста Дніпро. Залишились батьки. Відспівали загиблого бійця, за бажанням його батьків, у церкві в Тинному. Похований у м. Рівне.

Якщо будемо всі боятися – не буде України”. Так відповів Сергій Бабич польському журналісту на питання: “Чи не боїтеся ви війни?”. Інтерв’ю записали на кордоні, коли Сергій, дізнавшись про початок повномасштабної російської агресії, повертався на батьківщину, аби вступити до лав її оборонців. Свого часу він відслужив строкову службу.

“Це було його рішення. Він міг відсидітись у Польщі, але він сказав: “Я не зможу так”. Я тільки потис йому руку і сказав, що поважаю його рішення”, – пригадує батько Петро Бабич.

“Від нього ніколи не було якогось негативу, ні з ким не бився, вчився добре, дуже гарно малював. Можливо, є якісь малюнки в зошитах, бо він завжди там малював. Футболістом був, грав у настільний теніс, він мене і навчив грати”, – розповідає однокласниця Софія Заїка.

Місце поховання: м. Рівне

БОНДАР
Микола Володимирович 

20.06.1988 – 09.08.2022

Микола Бондар родом із с. Буща, там народився та виріс. Закінчив 9 класів у Бущанській ЗОШ, а повну середню освіту отримав у Здолбунівській ЗОШ №4. Після навчання пройшов строкову військову службу в ЗСУ. Згодом працював за кордоном, захоплювався риболовлею.

Коли почалася війна, у 2014 році став до лав захисників Вітчизни. Воював на Сході країни, отримав поранення, лікувався в госпіталі. Був нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «Учасник бойових дій», нагрудним знаком «Гідність і честь».

У 2016 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Сніжаною, а в 2018 році у них народився маленький Артемко.

Після повномасштабного вторгнення 26 лютого Миколу було призвано на захист Батьківщини.

9 серпня внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України Микола Бондар загинув.

Йому було лише 34 роки. Без сина залишилися батьки, без чоловіка – дружина, без батька – син…

Місце поховання: с. Буща Мізоцької ТГ.

ГОРКОВЧУК
Максим Вікторович 

23.08.1979 – 06.04.2022

 

Максим Горковчук – старший лейтенант, командир дорожньо- комендантської роти. Закінчив Здолбунівську ЗОШ № 4. Начався в Рівненському державному університеті водного господарства. Працював дільничним інспектором у колишніх Урвенській та Миротинській сільських радах Здолбунівщини.

У 2016 році підписав контракт із ЗСУ й став на захист цілісності та суверенітету Української держави у в/ч 7082.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Залишились дружина, три сини, маленька донечка.

6 квітня загинув під час виконання бойового завдання у місті Попасна Луганської області.

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника

КОНЕЧНИЙ
Анатолій Миколайович

05.09.1965 – 23.08.2022

 

Анатолій Конечний  народився у селі Тумань на Дубровиччині.

У 1988 році одружився, в родині народилися син та донька. Переїхавши у Здолбунів, працював у квасилівському «Рівнесільмаші», згодом на Здолбунівському ремонтно-механічному заводі, на підприємстві  «Укрцемремонт».

Після початку повномасштабного вторгнення Анатолій одним з перших прийшов у військкомат, записався в місцеву тероборону. У квітні разом з іншими поїхав на навчання на Волинь, а звідти – на Донеччину.

5 серпня зателефонував дружині Жанні. Довго розмовляли, ніяк не могли розпрощатись. А 6-го вона отримала дзвінок з лікарні: “Ваш чоловік поранений, без свідомості, спробуємо витягнути”. Дружина вирушила до Дніпра, де в госпіталі  постійно говорила з чоловіком, намагалася витягнути його з безсвідомого стану, увесь час повторювала: “Ти – сильний, маєш жити…” Проте 23 серпня Анатолій помер… Йому було 56 років.

Якось син запитав: «Тату, може, б попросився, щоб відпустили на пару днів».
Анатолій відповів: «Синку, як я їх можу покинути, таких молодих, 23, 24-річних, вони ж без мене пропадуть…» 

Місце поховання: с. Ільпінь, м-н Дубки

КОНОВОДОВ
Валентин Валентинович

07.07.1997 – 10.06.2022

 

Валентин Коноводов народився у Криму. Згодом разом з мамою Анжелою та старшою сестричкою Адою переїхали у Здолбунів.

Навчався у Здолбунівській початковій школі №7, продовжив навчання у школі №1, закінчив 9 класів.

Ще у шкільні роки почав займатися боротьбою, згодом перейшов у секцію важкої атлетики. Став майстром спорту з важкої атлетики.

Згодом пішов на строкову службу, продовжив служити за контрактом у морській піхоті Миколаєва.

Одружившись, разом з дружиною поїхали до Миколаєва. А після завершення контракту Валентина молода родина поїхала за кордон, звідки повернулися якраз напередодні повномасштабного вторгнення.

Після 24 лютого Валентин відразу пішов у військкомат, і 1 березня Валентин вже вирушив у військо – до ССО.

На початку червня рідні отримали звістку, що, повертаючись із завдання, Валентин разом зі старшиною підірвалися на міні. Боєць помер у госпіталі від численних ран та травматичного шоку 10 червня.

Місце поховання: Здолбунів, вул. Коперника

КОРНІЙЧУК
Павло Миколайович

27.04.1993 – 22.04.2022

 

Павло Корнійчук – головний сержант 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 3 механізованого батальйону. Народився в селі Кунин. Закінчив Кунинську ЗОШ І-ІІ ст., Мирогощанський аграрний фаховий коледж. Проходив строкову військову службу у ЗСУ. Працював у ФГ «П’ятигірське», рятувальником в пожежній частині селища Мізоч.

Після початку повномасштабного вторгнення 9 березня був призваний на військову службу за загальною мобілізацією. Утім, як розповіла мама Павла, він сам виявив бажання йти захищати Україну. Адже був рятувальником, а, отже, готовим завжди допомагати іншим.

Загинув 22 квітня під час виконання бойового завдання біля міста Покровськ Донецької області.

Без батька залишився однорічний син.

Місце поховання: с. Кунин Здовбицької ТГ.

ЛУЦИК
Роман Петрович

24.06.1994 – 06.09.2022

 

Роман Луцик – здолбунівчанин, зростав у великій дружній родині разом зі старшою сестрою. Навчався у Здолбунівській школі №6, де закінчив 9 класів. Продовжив навчання в Здолбунівському вищому професійному училищі залізничного транспорту за спеціальністю «Столяр-будівельник, тесля».

Працював на меблевій фабриці у Квасилові, їздив на заробітки. У травні 2020 року підписав контракт на проходження військової служби в лавах ЗСУ.

24 лютого 2022-го Романа з побратимами підняли по тривозі. Відтоді Роман на своєму танку об’їздив майже всю Україну: північ, південь, схід…

Кожного разу, телефонуючи сестрі, розпитував про своїх племінниць, яких дуже любив. У вільні хвилини намагався обдзвонити усіх рідних, щоб заспокоїти і переконати, що з ним все гаразд. Наприкінці літа поскаржився сестрі, що невдало зістрибнув з танка і пошкодив п’яту. Та звертатися до шпиталю не хотів, аби не кидати побратимів.

Загинув 6 вересня внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України на Харківщині.

Йому було лише 28 років.

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

МОРОЗ
Андрій Сергійович

06.06.1983 – 28.09.2022

 

Андрій Мороз – здолбунівчанин, закінчив дев’ятирічку у Здолбунівській школі № 2. Згодом здобув спеціальність «Монтер колії» у місцевому ПТУ залізничного транспорту. Працював на Рівненській дистанції колії Львівської залізниці, в охоронній фірмі, та підприємстві «Волинь-Цемент».

Повістку Андрій отримав 6 травня. Після цього одружився. А з 5 липня захисник уже проходив службу в Яворові, згодом – у Черкасах, Запоріжжі, на Миколаївщині та Херсонщині. Спілкуючись із дружиною, завжди казав, що наша Перемога буде вже незабаром.

Загинув 28 вересня внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Сухий Ставок на Херсонщині. Йому було лише 39 років…

Місце поховання м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

ОРЛОВ
Віталій Миколайович

15.02.1984 – 09.07.2022

 

Віталій Орлов зростав у дружній родині разом зі старшим братом. Закінчив одинадцятирічку у Квасилівській школі. Навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на факультеті механізації.

Згодом був призваний на військову строкову службу як водій-механік. Потому працював на будівництві.

Повномасштабна війна застала Віталія на військових навчальних зборах на Львівщині.  У складі своєї бригади гранатометник Віталій Орлов вирушив захищати Батьківщину від окупантів.

Загинув 9 липня у бою за Батьківщину, виявивши мужність і стійкість. Йому було 38 років.

Похований у с. Ільпінь, м-н Дубки

ОХРІМЧУК
Олександр Павлович 

31.07.1990 – 05.06.2022

 

Олександр Охрімчук – здолбунівчанин,  випускник міської ЗОШ №4. Навчався у Рівненському державному університеті водного господарства. Водночас працював, їздив далекобійником за кордон.

Після повномасштабного вторгнення 28 квітня його призвали до війська за загальною мобілізацією.

Загинув 5 червня під час мінометного обстрілу противником наших позицій у населеному пункті Врубівка Луганської області.

Залишилися мама, дружина, трирічна донька.

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

АЙВАЗОВ
Олександр Андрійович

20.12.1983 – 03.10.2022

Олександр Айвазов родом з с. Глинськ.  Зростав у великій родині разом з двома братами та двома сестрами. Після закінчення дев’ятирічки вступив до Квасилівського ПТУ та здобув спеціальність «Електрогазозварювальник». Згодом працював на місцевих підприємствах.

Олександр дуже любив рідних, багато часу приділяв племінникові.
Практично одразу після початку повномасштабного вторгнення, 3 березня, став на захист Батьківщини.
У жовтні родина отримала гірку звістку про те, що 3 жовтня матрос Олександр Айвазов загинув в бою внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, виявивши стійкість і мужність, вірний військовій присязі. Йому було 39 років.

Місце поховання: с. Глинськ.

ПЕДЧЕНКО
Михайло Сергійович

01.05.1984 – 10.06.2022

Михайло Педченко закінчив одинадцятирічку у Здолбунівській ЗОШ №3. Продовжив навчання в Здолбунівському вищому професійному училищі залізничного транспорту, після завершення якого пішов на контрактну військову службу. Коли контракт закінчився, працював на підприємстві «Волинь-Цемент» філії «Дікергофф Цемент Україна» помічником машиніста обертових печей.

Після початку війни у 2014 році Михайло пішов захищати Батьківщину. «Це не обговорюється», – сказав мамі Галині. Став танкістом-механіком, разом з хлопцями потрапив в Іловайський котел, а звідти – у полон.

Після звільнення з полону проходив довгу реабілітацію. Нагороджений орденом «За гідність у полоні», медалями «За захист Вітчизни», «Учасник АТО», «Ветеран війни. Учасник бойових дій». Після реабілітації повернувся до праці на підприємстві.

Після повномасштабного вторгнення  Михайло разом з побратимами знову пішов захищати Батьківщину.

Загинув 10 червня поблизу Авдіївки на Донеччині.

«Коли ж ти одружишся? Приведеш мені онуків?» – запитувала сина мама Галина. «Як війна закінчиться, так і одружуся», – віджартовувався Михайло…

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

РИБАК
Аркадій Анатолійович

21.09.1979 – 24.05.2022

Аркадій Рибак народився у Здолбунові. Навчався у Здолбунівській ЗОШ №1, згодом – у Здолбунівському професійно-технічному училищі №3, де здобув професію слюсаря по ремонту автомобілів.

У 1997 році його призвали на строкову військову службу у прикордонні війська м. Мукачеве. Після служби працював будівельником.

Після повномасштабного вторгнення долучився до місцевого добровільного формування, а згодом сам звернувся до військкомату.  9 березня його призвали до ЗСУ. З квітня перебував на передовій оборони у Донеччині.

Загинув 24 травня внаслідок обстрілу, під час виконання бойового завдання біля села Новобахмутівка Донецької області. У нього залишилися дружина і троє дітей.

Місце поховання:  с. Корнин Рівненської ТГ.

САВІЦЬКИЙ
Олександр Валерійович

19.07.1984 – 05.09.2022

Олександр Савіцький народився на Харківщині. Згодом родина переїхала до Здолбунова.  Зростав разом зі старшою сестрою.

Закінчив 9 класів у міській ЗОШ №4.  Згодом навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на факультет механізації, у Львівському державному аграрному університеті.

Після закінчення університету пішов на військову службу за контрактом у лавах ЗСУ.

Після завершення контракту Олександр працював змінним майстром у цеху випалу на підприємстві «Волинь-Цемент» філії «Дікергофф Цемент Україна». Колеги згадують його як відповідальну людину, яку усі поважали й підтримували. Згодом перейшов на фірму «Транс-М», працював інженером.

У 2010 році одружився, у сім’ї народилося двоє синів. Родина жила дружно, Олександр часто брав синів на риболовлю. Мав багато друзів.

Після повномасштабного вторгнення Олександра мобілізували 15 березня.  Служив старшим оператором апаратного взводу зв’язку на Черкащині, Дніпропетровщині, Донеччині.

Щоразу, телефонуючи рідним, переживав, чи все у них добре. Особливо просив маму, щоб берегла себе.

Загинув 5 вересня внаслідок вибухової травми, несумісної з життям, виконуючи бойове завдання у бою за Батьківщину, виявивши мужність і стійкість, вірний військовій присязі. Йому було 38 років.

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

СТАРКО
Ігор Анатолійович

04.08.1977 – 04.08.2022

Ігор Старко навчався в Здолбунівській міській школі № 3, згодом – у Здолбунівському професійно-технічному училищі № 3. Здобув спеціальність «Муляр-штукатур». Після навчання пройшов строкову службу в армії. Працював на будівництві.

У 2003 році одружився, згодом у сім’ї народилися син та донька. Ігор дуже любив рідних і намагався робити все для їхнього щастя та комфорту.

Після повномасштабного вторгнення Ігор одним з перших був у військкоматі. І вже 26 лютого за покликом серця пішов захищати Батьківщину.

У свій народження, 4 серпня, загинув від отриманих поранень в бою за Батьківщину.

Місце поховання: с. Ільпінь.

ЩЕПІН
Юрій Анатолійович

23.04.1991 – 09.06.2022

Юрій Щепін народився у Здолбунові. Навчався у міській ЗОШ №6, згодом – у Здовбицькій ЗОШ І-ІІІ ст. Після закінчення школи працював, їздив на заробітки за кордон.

Після повномасштабного вторгнення 6 березня Юрія призвали на військову службу за загальною мобілізацією.

9 червня загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдат Щепін Юрій Анатолійович нагороджений  орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

ЯРЕМЧУК
Роман Ігорович

23.02.1997 – 07.07.2022

Роман Яремчук народився у Здолбунові. Навчався  у міській ЗОШ №6, продовжив навчання у Квасилівському професійному ліцеї, де опанував професію газоелектрозварювальника. Працював у Здолбунівському ремонтно-вагонному депо.

У 2019 році  його призвали на строкову військову службу, після неї працював за кордоном.

Повернувся в Україну незадовго до повномасштабного вторгнення. І вже 24 лютого пішов до військкомату. Призваний за загальною мобілізацією.

7 червня під час виконання військового обов’язку в Новоайдарівці Донецької області загинув, потрапивши під артилерійські та танкові  обстріли. Йому було лише 25 років…

Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника.

Герої не вмирають! Військові Здолбунівського району (колишнього), котрі загинули під час Операції Об’єднаних сил (ООС)

БРІК Андрій Васильович

Дата та місце народження: 14 лютого 1987 р., с. Дермань Друга, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 8 червня 2015 р., с. Гречишкине, Новоайдарський район, Луганська область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Снайпер-розвідник.

Підрозділ: 130-й окремий розвідувальний батальйон.

Обставини загибелі: Загинув 8 червня 2015 р. опівночі у районі села Гречишкине (Новоайдарський район Луганська область) у бойовому зіткненні розвідгрупи з ДРГ бойовиків «ЛНР», отримавши смертельне поранення.

Сімейний стан: Залишились мати, сестра, дружина та двоє маленьких синів, 2011 і 2014 років народження.

Місце поховання: с. Дермань Друга, Здолбунівський район, Рівненська область.

Позивний – Шамиль.

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р., “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений медаллю “За військову службу Україні” (посмертно).

ВІДНІЧУК Роман Степанович

Дата та місце народження: 26 травня 1989 р., с. Богдашів, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 31 серпня 2015 р., м. Горлівка, Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Заступник командира роти з озброєння.

Підрозділ: 42-й окремий мотопіхотний батальйон (57-а окрема мотопіхотна бригада).

Обставини загибелі: Загинув у ніч на 31 серпня 2015 р. під час виконання бойового завдання в районі міста Горлівка (Донецька область).

Місце поховання: с. Богдашів, Здолбунівський район, Рівненська область.

Закінчив військовий факультет Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Служив у Навчальному центрі «Десна» в танковому батальйоні, потім був інженером бронетанкової служби озброєння Академії сухопутних військ у Львові. В квітні 2014 року тричі писав рапорти щодо направлення в зону АТО, 12 серпня поїхав на фронт у складі 42-го батальйону. Взимку 2015 року був поранений, після відпустки знову повернувся на передову.

ДАЦЮК Юрій Анатолійович

Дата та місце народження: 27 січня 1987 р., с. Глинськ, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 20 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Солдат.

Посада: Навідник.

Підрозділ: 80-а окрема десантно-штурмова бригада.

Обставини загибелі: Зник безвісти 20 січня 2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Впізнаний за експертизою ДНК.

Військова операція: Оборона Донецького аеропорту.

Місце поховання: с. Глинськ, Здолбунівський район, Рівненська область.

Указом Президента України № 461/2015 від 31 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Публікації про Дацюк Юрій Анатолійович

Дацюк Юрій Анатолійович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Дацюк Юрій Анатолійович // Книга пам’яті загиблих

«Кіборг» з Рівненщини зник безвісти (ФОТО) // erve.ua

На Рівненщину привезуть тіло загиблого “кіборга” // Ого

“Кіборг” з Рівненщини не в полоні ДНР, а загинув // Ого

Сьогодні на Рівненщині поховають загиблого “кіборга” // Ого

Здолбунівчани в дощ зі свічками зустрічали тіло загиблого “кіборга” (фото) // zdolbuniv.com : інформаційний ресурс Здолбунівщини

На Здолбунівщині Героя-кіборга в останній путь провели побратими та сотні земляків (фото) //zdolbuniv. com : інформаційний ресурс Здолбунівщини

На Рівненщині вшанували память “кіборга” // Рівне 1 : телеканал

Минув рік, як нема героя… // Здолбунів.City

У Глинську відкрили меморіальні дошки загиблим героям АТО //   Нове життя : Здолбунівська районна громадсько-політична газета

ЖУК Василь Володимирович

Дата та місце народження: 29 вересня 1991 р., м. Здолбунів, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 24 січня 2015 р., м. Донецьк.

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 24 січня 2015 р. у бою в районі аеропорту Донецька в результаті мінометного обстрілу.

Сімейний стан: Залишились батьки та старші брат і сестра.

Місце поховання: м. Здолбунів, Рівненська область.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

МИКИТЮК Віктор Іванович

Дата та місце народження: 13 серпня 1964 р., м. Здолбунів, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 28 червня 2015 р., Бахмутський район Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 2-й окремий мотопіхотний батальйон (30-а окрема механізована бригада).

Обставини загибелі: Помер 28 червня 2015 р. під час несення служби в Бахмутському районі, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилася дружина та двоє дітей.

Місце поховання: м. Здолбунів, Рівненська область

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Нагороджений відзнакою “За оборону рідної держави” (посмертно).

Микитюк Віктор Іванович навчався в Ужгородському державному університеті, математик, викладач. В радянський час був депутатом Здолбунівської міської ради та першим секретарем Здолбунівського райкому. З 1991 року працював у ОВС, в 42 роки вийшов на пенсію в званні майора міліції. В серпні 2014 р. був призваний служити в батальйоні «Горинь», мав позивний Лис. Микитюк В. І. помер 28 червня 2015 р. внаслідок важкого захворювання, отриманого в зоні проведення АТО. Похований на кладовищі в м. Здолбунів Рівненської області на Алеї Героїв.

Справжньою братерською любов’ю любив своїх бойових товаришів, найціннішим вважав карту Донецької і Луганської областей з їхніми автографами, прагнув повернутись і боротися з ними пліч опліч до перемоги, але не зумів…

ПАЛІЧУК Руслан Степанович

Дата та місце народження: 5 липня 1977 р., с. Глинськ, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 25 грудня 2014 р., м. Лисичанськ, Луганська область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Обставини загибелі: Помер 25 грудня 2014 р. під час чергування на блокпосту в районі м. Лисичанськ, Луганська область.

Сімейний стан: Залишилися мати і старший брат.

Місце поховання: с. Глинськ, Здолбунівський район, Рівненська область.

ПЕТРЕНКО Павло Іванович

Дата та місце народження: 3 грудня 1989 р., м. Здолбунів, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Старший солдат резерву.

Посада: Старший стрілець-кулеметник.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ”Донбас”.

Обставини загибелі: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, пожежна машина рухалась в автоколоні батальйону “Донбас” з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільске пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Павло стріляв з кулемету “Джесіка”. Дістав 2 кулі в район серця та 1 в ногу. Загинув разом з Редом, Туром, Восьмим, Бірюком та Ахімом. Рештки «Бані» були зібрані 29 вересня 2014 року у с. Червоносільському членами різних пошукових груп та передані, як виявилося, до двох різних моргів – запорізького і дніпропетровського. 31 березня 2015 року рештки у Запоріжжі були ідентифіковані на підставі тестів ДНК та поховані 4 квітня 2015 р. у м. Здолбунів-2 (Рівненська область) на Ільпінському кладовищі. Наприкінці липня 2018 року матері Павла Ользі Петренко повідомили, що знайшли ще останки тіла її сина – в могилі під № 7201 на Краснопільському кладовищі. 2 серпня вони були ексгумовані, мати вирішила їх кремувати (кремований 3 серпня на Байковому кладовищі у Києві). Капсулу допоховали в могилу 5 серпня 2018 року..

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Місце поховання: м. Здолбунів, Рівненська область.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Досвідчений військовослужбовець, який раніше протягом трьох років проходив військову службу у 8-му окремому полку спеціального призначення ЗСУ. У червні 2014 року уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, обійнявши посаду старшого стрільця – кулеметника резервного батальйону “Донбас”. Брав участь у багатьох боях, дістав кульове поранення, але невдозі повернувся до строю (за словами одного з побратимів, “Он сбежал из госпиталя через неделю… после трех дырок от 5,45-мм…”). Єдиний резервіст “Донбасу”, який на момент Іловайської трагедії був удостоєний державної нагороди – медалі “За військову службу Україні”, цю відзнаку було вручено його матері разом із посмертною нагородою – орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

РЄПІН Євген Вікторович

Дата та місце народження: 18 серпня 1994 р., м. Рівне.

Дата та місце загибелі: 20 березня 2015 р., с. Опитне, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Розвідник-кулеметник.

Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 20 березня 2015 р. під час бойового зіткнення в районі спостережного поста біля с. Опитне. Разом з Євгеном загинув старшина М. Ридзанич.

Сімейний стан: Залишилися батьки.

Місце поховання: м. Рівне, Алея Героїв кладовища «Нове» (фото надгробку: ).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).

Закінчив Рівненський технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості». Добровольцем пішов на фронт, де долучився до лав УНСО, з листопада 2014 року був зарахований до 81-ї бригади як кулеметник-розвідник.

САПОЖНІКОВ Олексій Юрійович

Дата та місце народження: 29 березня 1989 р., м. Здолбунів, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 14 травня 2015 р. (помер від поранень).

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон ”Айдар”.

Обставини загибелі: 8 травня 2015 р. поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганська область), отримав тяжке осколкове поранення під час атаки російських збройних формувань на 29-й блокпост на трасі «Бахмутка». Був прооперований у Лисичанську, пізніше переведений до міста Харків. 14 травня, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень у Харківському шпиталі.

Сімейний стан: Залишилися батьки, молодший брат, дружина та двоє дітей.

Місце поховання: м. Здолбунів, Рівненська область

ШОЛУДЬКО Олександр Михайлович

Дата та місце народження: 16 червня 1988 р., с. Уїздці, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 20 жовтня 2015 р. (помер від поранень).

Звання: Солдат.

Посада: Сапер.

Підрозділ: 24-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: 12 жовтня 2015 р., в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка», поблизу смт Новотошківське (Луганська область), під час виконання бойового завдання підірвався на «розтяжці». Від вибуху Олександр втратив руку та багато крові. Помер не приходячи до свідомості у Харківському військовому шпиталі 20 жовтня 2015 р.

Сімейний стан: Залишилися дружина та донька.

Місце поховання: с. Уїздці, Здолбунівський район, Рівненська область.

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

ШОЛУДЬКО Сергій Олексійович

Дата та місце народження: 26 березня 1977 р., смт Мізоч, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 23 вересня 2015 р., с. Кременівка, Володарський район, Донецька область.

Звання: Старшина.

Посада: Головний сержант-командир гармати.

Підрозділ: 56-а окрема мотопіхотна бригада.

Обставини загибелі: Помер 23 вересня 2015 р. під час несення служби в районі с. Кременівка, Володарський район, Донецька область.

Місце поховання: смт. Мізоч, Здолбунівський район, Рівненська область

ЯКИМЧУК Тарас Володимирович

Дата та місце народження: 6 вересня 1993 р., смт Мізоч, Здолбунівський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 24 липня 2014 р., м. Первомайськ, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Розвідник.

Підрозділ: 140-й окремий центр спеціального призначення.

Обставини загибелі: Загинув 24 липня 2014 р. коли КАМАЗ, на якому їхали спецпризначенці потрапив під перехресний вогонь із засідки поблизу м. Первомайськ, Луганська область. Разом з Тарасом загинули сержант А. Чабан, сержант В. Черкасов та сержант В. Кобернюк.

Сімейний стан: Залишились батьки.

Місце поховання: смт. Мізоч, Здолбунівський район, Рівненська область (фото надгробку: ).

Нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).

На честь Тараса Якимчука перейменовано вулицю у рідному селищі, встановлено меморіальні дошки на будівлях Мізоцького навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – ліцей” та спортивного клубу, де він навчався та тренувався, а також меморіальний знак навпроти місцевого храму УПЦ-КП.

ЯРОШЕНКО Андрій Вікторович

Дата та місце народження: 28 грудня 1982 р., м. Здолбунів, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 11 червня 2015 р., м. Новогродівка, Донецька область.

Звання: Солдат.

Підрозділ: 55-а окрема артилерійська бригада.

Обставини загибелі: Помер 11 червня 2015 р. під час несення служби в районі м. Новогродівка, Донецька область.

Місце поховання: м. Здолбунів, Рівненська область (фото надгробку: ).

Працював в Дистанції енергопостачання-3 Львівської залізниці (ЕЧ-3), на посаді електромеханік.