Вересень 2026 розпочався з відзначення 144-річчя найстарішого навчального закладу нашого міста — училища, заснованого у 1882 роцї, та епохи приватної жіночої прогімназії баронеси Елеонори Олександрівни фон Таубе.
Гімназія діяла у збудованому 1905 р. корпусі двокласного міського залізничного училища – найпершого навчального закладу Здолбунова, заснованого 1877 р. Наразі у цій будівлі розташовується у головному корпусі Здолбунівському ліцеї №5. Це найстаріший навчальний заклад Рівненщини (після Острога та Дермані).
Здолбунівську жіночу гімназію було відкрито 1914 р. – у рік початку Першої світової війни. Західні кордони Російської імперії, близько до яких розташовувався Здолбунів, стали прифронтовою смугою. Відтак навчальний заклад було евакуйовано у 1915 (за іншими даними – таки у 1914) р. до «спокійнішої» Керчі.
А яким було життя тих, хто навчався в стінах гімназії до евакуації? Заглянемо у щоденний побут здолбунівських гімназисток початку XX століття.
Повсякденне життя та побут дівчат у жіночих гімназіях початку XX століття (зокрема й у таких приватних закладах, як гімназія баронеси фон Таубе у місті Здолбунів) підпорядковувалися суворій дисципліні, релігійним правилам та жорсткому етикету. Тодішнє суспільство виховувало з дівчат «ідеальних дружин, матерів та освічених господинь», тому контроль за ними був тотальним — як у стінах закладу, так і поза ними.
Зовнішній вигляд та форма: жодного натяку на кокетство
Гімназистки мали виглядати стримано та одноманітно. Форма була обов’язковою, причому дівчата мали носити її не лише на заняттях, а й у будь-яких громадських місцях (навіть у неділю чи під час прогулянок з батьками):
- Сукні: Гімназистки носили закриті сукні стриманих кольорів (найчастіше коричневі, темно-сині або зелені) з глухим коміром-стійкою. Довжина спідниці чітко регламентувалася — вона мала повністю закривати коліна, а у старших класах доходити майже до кісточок.
- Фартухи: Щодня дівчата носили чорний вовняний фартух (передник). На свята, екзамени або під час візитів поважних гостей його змінювали на святковий білий коленкоровий фартух із крильцями на плечах.
- Зачіски: Розпущене волосся вважалося непристойністю і ознакою поганого тону. Дівчата були зобов’язані заплітати волосся в одну або дві тугі коси. Жодних яскравих стрічок, прикрас чи бантів не дозволялося — лише скромні чорні або коричневі стрічки в будні дні та білі у свята. Короткі стрижки чи підкручені локони суворо каралися.
Розклад дня та суворі правила поведінки
Життя гімназистки нагадувало військовий або монастирський статут із чітким розподілом часу та обов’язків:
- Ранок: Навчальний день починався дуже рано (зазвичай о 8:00). Проте перед першим уроком усі вихованки збиралися у загальній залі на обов’язкову спільну молитву. Молитву читали представники різних конфесій, адже в гімназіях навчалися і православні, і католички, і протестанки.
- Поведінка на уроках: Під час занять панувала абсолютна тиша. Дівчата сиділи з ідеально рівною поставою. Заборонялося крутитися, шепотітися чи підпирати голову рукою. Відповідати на запитання вчителя дозволялося тільки стоячи.
- Наглядачки («Класні дами»): За кожним класом була закріплена наглядачка. Вона стежила за дівчатами щохвилини: перевіряла чистоту рук, нігтів, комірців, стежила, щоб дівчата не читали «недозволених» (художніх чи політичних) книг під партою, і навіть контролювала їхні приватні розмови на перервах.
Навчальна програма: що вивчали «панночки»?
Програма жіночих гімназій суттєво відрізнялася від чоловічих — дівчат менше навантажували точними науками (математикою, фізикою) і латиною, але робили вагомий акцент на гуманітарних дисциплінах та вихованні манер:
- Обов’язкові предмети: Закон Божий, державна мова, місцева мова (залежно від типу і статусу гімназії), всесвітня та вітчизняна історія, географія, природознавство, арифметика.
- Особливий акцент на мови: Гарним тоном вважалося бездоганне володіння іноземними мовами. У приватних закладах дівчата посилено вивчали французьку та німецьку мови. Спілкування цими мовами на перервах часто заохочувалося вчителями.
- «Жіночі» мистецтва: Невіддільною частиною програми були різноманітні види рукоділля (вишивання, шиття, в’язання), чистописання (каліграфія), малювання та хоровий спів.
- Танці та світські манери: Дівчат обов’язково вчили бальних танців (вальс, мазурка, полонез) та світського етикету: як правильно заходити в кімнату, як сідати, як тримати віяло, як вести бесіду з кавалером і як гідно приймати гостей.
Тотальні заборони за межами навчального закладу
Життя дівчини поза навчанням контролювалося керівництвом закладу так само жорстко, як і в його стінах:
- Супровід: Гімназисткам заборонялося з’являтися на вулиці вечорами (зазвичай після 18:00 або 19:00 залежно від пори року) без супроводу батьків або офіційних опікунів.
- Заборонені місця: Дівчата не мали права без спеціального дозволу начальниці відвідувати театри, кінематограф, публічні лекції, маскаради чи навіть кав’ярні. Класні дами могли спеціально патрулювати міські парки та вулиці, щоб виловлювати «порушниць».
- Система покарань: За розпущені коси, неформатний одяг, прогулянку з хлопцем без нагляду або невідданий уклоном візит учителю на вулиці дівчину могли суворо покарати: залишити після уроків у порожньому класі, викликати батьків, знизити бал за поведінку (що загрожувало виключенням) або змусити годинами стояти перед класом.
Незважаючи на такий серйозний дисциплінарний тиск, саме в жіночих гімназіях початку ХХ століття активно народжувався перший український жіночий рух. Дівчата створювали таємні гуртки, потайки читали заборонену патріотичну літературу, обговорювали права жінок і мріяли про рівноправність, вищу освіту та навчання в університетах.
