Рішення про звернення до психолога рідко ухвалюється легко. Особливо в нашій країні, де культура звернення по таку допомогу лише формується, де багато упереджень та стереотипів навколо теми ментального здоров’я.
Один із найбільших бар’єрів для ветеранів і ветеранок у цій справі — недовіра до фахівця. Часто виникає відчуття, що “людина з кабінету” не зможе зрозуміти, що таке війна, втрата побратимів, посестер, чи життя під обстрілами. Є страх, що психолог почне розбиратися в болючих спогадах і емоціях без дозволу, або ж реагуватиме байдуже, без емпатії.
Проте не всі фахівці однакові. Є психологи, психотерапевти, які мають досвід роботи з військовими, розуміють особливості бойових травм і спілкуються “однією мовою” з тими, хто пройшов фронт.
До них слід звертатися, якщо понад місяць тривають такі “післявоєнні” реакції:
- порушення сну: безсоння, часті пробудження, нічні жахіття;
- фізична реакція на згадки про бойові дії: прискорене серцебиття, пітливість, труднощі з диханням, тремтіння;
- проблеми з травленням: втрата апетиту або, навпаки, переїдання;
- хронічні болі: головний біль, м’язові спазми;
- гіперчутливість до гучних звуків, зниження концентрації та пам’яті;
- уникання людей або всього, що нагадує про війну;
- зловживання алкоголем чи психоактивними речовинами як спроба розслабитися;
- постійна тривожність, напруження, очікування небезпеки;
- різкі перепади настрою — від ейфорії до пригнічення;
- нав’язливі думки про травматичні події, їхнє “переживання заново”;
У таких випадках рідні та близькі можуть стати першими, хто помітить ці ознаки та спробує м’яко і делікатно переконати людину звернутися до фахівця.
При цьому важливо пам’ятати: багато ветеранів і ветеранок не сприймають спроби “лізти їм у душу”. Тому підхід має бути тактовним і заснованим на довірі.
Найкраще допомагає приклад побратимів і посестер. Саме вони можуть стати містком до розуміння проблеми й мотивувати на звернення. Прості слова — «Я був/була у цього спеціаліста — і мені справді допомогло» — часто діють краще за будь-які переконання.
Якщо ж ветеран або ветеранка перебуває у виражено пригніченому психоемоційному стані, активно опирається допомозі, варто залучити когось, кому ця людина щиро довіряє: авторитетного побратима, колишнього командира або медика, який лікує її фізичне здоров’я (наприклад, сімейного лікаря).
У багатьох випадках саме вони можуть м’яко скерувати людину до психолога або психотерапевта, а за потреби — порадити вузькопрофільного спеціаліста.
Надзвичайно важливо, щоб це був фахівець із досвідом роботи з бойовими травмами та розумінням специфіки ветеранського досвіду.
Як отримати допомогу?
Мінветеранів — ключовий орган, який координує та розбудовує систему надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам війни та членам їхніх сімей.
Залежно від рівня необхідної допомоги є кілька шляхів звернення:
- перший рівень: звернутися безпосередньо до надавача послуг, або до фахівця з супроводу ветеранів війни, або у ЦНАП;
- другий і третій рівні: необхідне направлення лікаря (первинної ланки (сімейного лікаря) або лікуючого, якщо людина вже перебуває у медзакладі), або особисте звернення до суб’єкта, включеного до Реєстру суб’єктів надання послуг із психологічної допомоги для ветеранів і членів їх сімей. Реєстр постійно оновлюється.
Психологічна допомога може надаватися у зручному для отримувача форматі: стаціонарно, амбулаторно або дистанційно.
Підготовлено за матеріалами з “Довідника безбар’єрності” – ініціативи й флагманського проєкту першої леді Олени Зеленської.
